вільгуватий

ВІЛЬГУВА́ТИЙ, а, е, рідко.

Злегка, трохи вологий; вогкуватий.

Нарешті Марія згадує недавно бачений Жюлів етюд “Вечір у селі”: .. вона сама відчуває втому селян, які повертаються з поля, над ними вже нависає вільгувата тиша (М. Слабошпицький);

Ось ти й на Сааремаа, – здивував мене рівним, буденним тоном Юло, коли ми вийшли до маленького аеровокзалу, під вільгуватий подув морського вітру (із журн.).