вісьта

ВІ́СЬТА, ВІ́ШТА, виг., діал.

Соб, цоб.

Аж тут чути: “Гатьта! вісьта!” Їде шляхом хлоп до міста (І. Франко);

* Образно. А то злучилися українці усіх земель в одно велике, яке могло світові заімпонувати, але осталися .. дві окремі влади, два окремі уряди, з котрих один тягнув вісьта, другий гайта... (А. Чайковський);

Семен, шарпнувши віжками, понуро крикнув: – Вішта! Ти! Кукурудзина... (В. Винниченко);

У передку воза сидів Павло. Він щосили поганяв коні, покрикував: “Вішта..!” Йому ніколи було поглянути назад (С. Скляренко).