галчин

ГА́ЛЧИН, а, е.

Прикм. до га́лка 1.

Стояла селянка, нахиливши голову, так що темні пасма, як двокрилля галчине, звисали їй на чоло з-під безколірної хустки (В. Барка);

В Йована була чуприна, мов галчине гніздо, очі глибоко сиділи під бровами, і їхній колір визначити було важко (С. Тельнюк);

Саму пташку серед листя не було видно, але на тлі неба я все-таки помітив чорне галчине крило (із журн.).