глаголити

ГЛАГО́ЛИТИ, лю, лиш, недок., що і без прям. дод., ц.-с.

1. Говорити, розповідати.

Кожному зустрічному Павло глаголив: – Е, хлопці, чернець уже в Гадячі... (Григорій Тютюнник);

Скільки років слухала [Хуррем] ще малою у сльозах розчуленості отцеву проповідь у церкві Святого Духа, як солодко плакала колись над словами євангеліста Матфея: “Я ж вам глаголю: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, що кривдять вас і гонять вас” (П. Загребельний).

2. Мати в собі якесь твердження; гласити.

Їхнім [волхвів] тисячолітнім досвідом утверджений .. закон мислі, який глаголить, що одним і тим же словом – РІЧ – названо і мову, .. і предмет (О. Бердник).