гонвед

ГО́НВЕД, ч., іст.

1. род. а. Солдат угорської армії в XIX–XX ст.

Особливо голосно співав божевільний гонвед, що вважав себе онуком Франца-Йосифа й братом іспанського принца (С. Скляренко);

Господар розповідав, як у тридцять восьмому році він із перев'язаними руками тікав від мадярських гонведів (В. Діброва);

Таблетки були гарно вкладені в бляшаночки, на кришках яких був намальований угорський гонвед, що тиснув руку австрійському ополченцеві, а над ними осяйна корона святого Стефана (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).

2. род. у. Угорська армія в XIX ст. та першій половині XX ст.

Після Віденського арбітражу з 5 по 10 листопада 1938 р. гонвед зайняв території Словаччини і Підкарпатської Русі, передані Угорщині (з наук.-попул. літ.).