горобчик
ГОРО́БЧИК, а, ч.
Зменш.-пестл. до горобе́ць.
– Бач, жінко, було його малим не пускать горобців дерти з мужицькими дітьми, – промовив батько, – а все то в тому винні горобчики! (І. Нечуй-Левицький);
В зимові дні на стовпчиках, На кришах [дахах], на гілках сидять малі горобчики У сірих піджачках (Г. Бойко);
Світило тепле сонце, над вишнями пурхали синички й горобчики (К. Гриб);
* У порівн. Чи давно наша Маруся була веселенька, як весіння зоренька, говорлива, як горобчик, а тепер точнісінько як у воду опущена (Г. Квітка-Основ'яненко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- горобчик — горо́бчик іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- горобчик — -а, ч. Зменш.-пестл. до горобець. Великий тлумачний словник сучасної мови
- горобчик — див. дитина Словник синонімів Вусика
- горобчик — Горо́бчик, -ка, -ку! -чики, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- горобчик — ГОРО́БЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до горобе́ць. В зимові дні на стовпчиках, На кришах, на гілках сидять малі горобчики У сірих піджачках (Бойко, Ростіть.., 1959, 28); *У порівн. Словник української мови в 11 томах
- горобчик — Горобчик, -ка м. 1) ум. отъ горобець. 2) Родъ дѣтской игры. Ив. 65. Словник української мови Грінченка