гіпертензія

ГІПЕРТЕ́НЗІЯ, ї, ж., вет., мед.

Підвищений гідростатичний тиск у порожнинах організму, порожнистих органах і судинах.

Гіпокінетичний тип кризу розвивається переважно на пізніших стадіях гіпертензії і супроводжується значним підвищенням діастолічного тиску, зниженням ударного і хвилинного об'єму крові, збільшенням периферичного опору судин (з наук. літ.);

Внутрішньочерепна гіпертензія здебільшого оформляється за домінантної ролі набряку і набухання мозку (з наук. літ.);

Загальноприйнятим є визначення ступеня пульмональної гіпертензії у новонароджених і дітей старшого віку з природженими вадами серця (з наук. літ.);

Обстежено 98 хворих із помірною есенціальною гіпертензією (із журн.).