гіпонімія

ГІПОНІМІ́Я, ї, ж., лінгв.

Ієрархічна організація елементів семантичного поля, за якої гіпонім виступає видовим поняттям відносно гіперонімів.

Термін “гіпонімія” запровадив у мовознавство Дж. Лаєнз для позначення видо-родових відношень (з наук. літ.);

На відміну від синонімії та антонімії, які є лексичними відношеннями між словоформами, гіпонімія і гіперонімія виступають семантичними відношеннями між значеннями (наприклад, “клен” є гіпонімом до “дерево”, “дерево” є гіпонімом до “рослина”) (з наук. літ.);

Особливе значення має гіпонімія для термінології (з наук. літ.).