детермінатив

ДЕТЕРМІНАТИ́В, а, ч., лінгв.

1. Особливий додатковий знак в ідеографічному письмі, що має допоміжну функцію і сприяє точнішому прочитанню основного знака.

Спочатку детермінатив уживали як допоміжний знак для розрізнення омонімів та омографів, потім також як знак-класифікатор, що вказував на поняттєву групу слова (з наук. літ.).

2. Елемент, приєднуваний до нерозкладної частини слова, звичайно до кореня, і поширений перев. в індоєвропейських мовах.

Перший із розділів монографії групується за основами, тобто детермінативами, що в праслов'янські часи були кінцем основи іменника (з наук. літ.).

3. Клас слів, поєднуваних з іменем, для вираження кількісних, класифікаційних відношень.

До детермінативів, що характеризують класифікаційні відношення, належать артиклі, вказівні, присвійні займенники (з наук. літ.).