1. Словник української мови у 20 томах

дирчати

ДИРЧА́ТИ, чи́ть, недок., розм.

Те саме, що деренча́ти.

В тій порожній тиші .. дирчав сухим горлом деркач (М. Коцюбинський);

Збоку, теж з балкона, безперестанно дирчить Кушніренків грамофон (С. Васильченко);

Гуркіт посилюється. Тепер уже чути, як дирчить пилка і методично стукає впертий молоток столяра (І. Кочерга);

// Діючи, утворювати різкі сухі звуки, що нагадують тріск (про автоматичну зброю, механізми і т. ін.).

Вночi коло нашого дiда машини дирчать нiвроку (І. Драч);

// безос.

На вулиці дирчало й тиркало – з того боку робітники розбирали цегляну стіну (Ю. Мушкетик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дирчати — дирча́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. дирчати — -чить, недок., розм. Те саме, що деренчати. || Діючи, утворювати різкі, сухі звуки, що нагадують тріск (про автоматичну зброю, механізми тощо). || безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дирчати — див. звучати; шуміти Словник синонімів Вусика
  4. дирчати — ДЕРЕНЧА́ТИ (видавати або утворювати уривчасті, найчастіше дзвінкі звуки перев. при трясінні, тремтінні тощо), ДЕРЧА́ТИ (ДИРЧА́ТИ), ДЕРКОТА́ТИ (ДЕРКОТІ́ТИ) підсил., ДЕРЕНЬКОТА́ТИ (ДЕРЕНЬКОТІ́ТИ) підсил., ДРЕНЧА́ТИ розм., ДЖЕРГОТА́ТИ (ДЖЕРГОТІ́ТИ) розм. Словник синонімів української мови
  5. дирчати — ДИРЧАТИ, чить, недок., розм. Те саме, що деренчати. В тій порожній тиші.. дирчав сухим горлом деркач (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 198); Збоку, теж з балкона, безперестану дирчить Кушніренків грамофон (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941... Словник української мови в 11 томах
  6. дирчати — Дирчати, -чу, -чиш гл. 1) = деренчати. Коли слуха, — щось дирчить за стіною; оглядується: затичка (у шибці) так і лізе на двір, тягне, видно, хтось. Сим. 215. 2) О коростелѣ: кричать. Вх. Пч. II. 10. Словник української мови Грінченка