доокруж

ДООКРУ́Ж, присл., розм.

1. Те саме, що дооко́ла 1.

– Агов, люди! – лунало доокруж. – Нумо сюди, до суничних галяв! (А. Крижанівський);

І вже – закушпелило: сніг і пісок, і вже: доокруж – ні землі, ані неба (В. Стус);

Жінко добра, зупинись, передихни, озирнись на дивну красу доокруж. Ах, яке повітря цілюще, які прекрасні зарошені лісові дзвіночки (Г. Тарасюк).

2. у знач. прийм., з род. в. Те саме, що дооко́ла 2.

Попервах вали доокруж долини були лише горбами насипаної колись землi (Р. Федорів).