етимон

ЕТИМО́Н, а, ч., лінгв.

Вихідне найдавніше слово, основа або морфема, від яких походять наявні в сучасній мові слова.

Одним з істотних аспектів гніздового підходу до історико-етимологічного вивчення лексики споріднених мов є дослідження тематичних груп слів у межах генетичних гнізд – одного або й кількох, об'єднаних спільним значенням етимона (з наук. літ.);

Чимало етимонів мають кілька варіантів унаслідок того, що в них виступають різні інфікси (із журн.).