жовтаво
ЖОВТА́ВО.
Присл. до жовта́вий.
Рюрикові очі то жовтаво зблискували, то гасли (Р. Іванченко);
Декілька м'яких глибоких крісел нудьгували обабіч волохатої доріжки, яка вела до ще одних дверей, за котрими – довгий, похилий коридор, жовтаво освітлений (О. Тесленко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me