залоскочувати

ЗАЛОСКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЛОСКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док.

1. кого, що і без прям. дод. Починати лоскотати (у 1 знач.).

Паморозь налітає за комір, залоскочує талими патьоками по спині (Є. Пашковський);

Дві сльози, наче дві квасолини, викотилися з її очей, залоскотали, пробігаючи по личку, і грузько упали додолу (Панас Мирний);

Юля засміялася і, зірвавши лісову ромашку, залоскотала Дениса по шиї (Григорій Тютюнник);

М'який ворс залоскотав пальці (Ю. Мушкетик);

// Приємно подразнювати (про запахи).

Піднесена близенько варенуха так гарно залоскотала йому в носі, що він не втерпів, привітався по-письменному, випив чарку, другу (І. Нечуй-Левицький);

Теплий дух випеченого хліба залоскотав ніздрі (В. Кучер);

// безос.

Парує куліш на припічку. Пахне смаженою цибулею і перепаленою олією. Маркові залоскотало в ніздрях (І. Кириленко).

2. кого. Лоскочучи, замучувати, доводити до смерті.

Здатні [русалки] залоскочувати юнаків до смерті, закручувати сіті рибалкам, насилати на поля град і т. ін. (С. Плачинда);

Кругом дуба русалоньки Мовчки дожидали; Взяли її, сердешную, Та й залоскотали (Т. Шевченко);

А куди поділися красиві мавки, які підстерігають козака опівночі біля кучерявого дуба, щоб залоскотати? (М. Чабанівський);

Діти на Троїцьких святках щавлю не рвуть, бо бояться русалок, щоб у траві не залоскотали (О. Воропай).

3. кого, що і без прям. дод., перен. Викликати приємне збудження, насолоду; потішати.

[Петрусь:] Який з байок тих прок, паноче? – А байка всякого, хто прочитати схоче, І поскубе, і залоскоче (Л. Боровиковський);

Як приємно ці слова залоскотали Батийове [Батиєве] честолюбство (А. Хижняк);

І гордість з цього радісно залоскотала під серцем (В. Нестайко).

◇ (1) Залоскота́ло в го́рлі (в но́сі) кому, у кого, безос. – хто-небудь відчув лоскіт у горлі, носі від бажання заплакати, потреби чхнути і т. ін.

Сама Варвара Пимонівна винесла .. настояної на спирту вишнівки, від чого всім .. залоскотало в носі (Б. Антоненко-Давидович);

Андрієві важким клубком підперло під груди й залоскотало в горлі (С. Добровольський);

Вона дивилася на Лесика так жалісно, що в нього аж залоскотало в горлі (В. Нестайко);

(2) Залоскота́ло ко́ло се́рця кого, безос. – кому-небудь стало приємно, радісно від чогось.

Вони [привітання] такі щирі й хороші, що мене аж коло серця залоскотало, коли вичитав їх (М. Коцюбинський).