збадьорено

ЗБАДЬО́РЕНО.

Присл. до збадьо́рений 2.

Гена ішов знічений, мовби поменшений під тягарем вчинку, .. а комишанець, відчувши себе серед своїх, збадьорено випростався й наближався до щогли вже з веселим виглядом (О. Гончар);

Маврикій слухав його насторожено, та, вислухавши, одразу ж перемінився в лиці. – А що, – обізвався збадьорено, – це мисль (Д. Міщенко);

Гірко їй було на серці, але не виказувала [Хуррем] того перед султаном, усміхалася йому хоч ще й кволо, але збадьорено, а в душі схлипувало щось темне і болісне (П. Загребельний).