зваблюватися

ЗВА́БЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗВА́БИТИСЯ, блюся, бишся; мн. зва́бляться; док.

1. чим, на що. Звертаючи увагу на когось, щось, надмірно цікавитися, захоплюватися, перейматися ким-, чим-небудь; вабитися.

Ви не повинні зваблюватися своїми минулими успіхами, не варто жити вчорашнім днем (з газ.);

Мене довгий час непокоїла думка: як могла раціональна дівчина, хай навіть з нахилами до романтизму, звабитися на дешеві декорації – біла дорога, ніч, пристрасна мова Івана (В. Дрозд).

2. на що, з інфін. і без дод. Спокушаючись чимсь, піддаватися бажанню робити, отримувати і т. ін. що-небудь.

У Греції шматки давнього мармуру під ногами створюють спокусу захопити сувенір на пам'ять, однак не слід зваблюватися: тільки-но ви з'явитеся з цим скарбом на митниці, на вас очікуватимуть великі неприємності (із журн.);

В докір Данилові і його зносинам з Папою оповідали про його батька Романа, що йому теж Папа давав корону й обіцяв поміч “меча святого Петра”, але Роман на те не звабився: він показав свій меч папському послові й сказав, що поки має власний, чужого меча не потребує (М. Грушевський).

3. тільки недок. Пас. до зва́блювати.

Тільки щедрістю зваблюється жіноче серце (із журн.);

Коли дух слабкий, то душа зваблюється принадами (з газ.).