згноєний
ЗГНО́ЄНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до згної́ти.
– Трохи пособила держава, а більше не може, бо війна. – На її плечі усе можна скинути – і вкрадене, і згноєне. Але цією байкою не нагодуєш худоби (М. Стельмах);
* Образно. У соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять разів розстріляна, чорнобильською смертю засіяна. Мово наша! (з публіц. літ.);
// згно́єно, безос. пред.
Багатьох було згноєно за дротом першої ж воєнної осені, коли десятки їх, необстріляних, щойно мобілізованих, потрапили у величезне оточення (Г. Тарасюк).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me