згорблювати

ЗГО́РБЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗГО́РБИТИ, блю, биш; мн. зго́рблять; док.

1. що. Горбити, згинати горбом (спину).

– Господи, й помагай вам, і споспішай! Дай, Боже, час добрий! – промовила Майбородиха, напутивши ще раз Галецьку й як руку простягати, і як згорблювать спину, і якими словами жебрати милостині (І. Нечуй-Левицький).

2. тільки 3 ос., кого. Робити горбатим (про важку працю, хворобу, переживання і т. ін.).

Робота мене згорбила, не розкіш (прислів'я);

Мене давно вже горе згорбило (Ганна Барвінок);

Дід Грицько хоч і багато на своєму віку бачив усякого горя, і згорбило воно його, а все ж не таке тяжке було те давнє, забуте горе, як теперішнє (І. Карпенко-Карий);

Старий замовк. Молитовна екзальтація розслабила його вкрай, зігнула, згорбила (Іван Ле);

Ступач у розпачі охопив руками голову, сів на стілець. Безвихідь згорбила його, як старця (М. Стельмах).