ич

ИЧ, ІЧ, част., розм.

Уживається (часто перед який, як), щоб звернути чию-небудь увагу на когось, щось, підсилити вислів; ач (у 2 знач.), еч, бач, дивись.

[Химка:] Ич, яку ловку та голосну [пісню] зачали! (Панас Мирний);

– Ти куди-то смалиш із рушниці? Дать би тобі, паразиту, по здоровій пиці! А Панько їй: – Розкричалась... Ич, довгоязика! Звідки знав я, що ти свійська? А може, ти дика? (П. Глазовий);

– Цить! – замахнувся на неї Горевій. – Іч, яка язиката! (О. Бердник);

– Іч, розумник знайшовся... Бачили таких... Іди потягай мішки, тоді скажеш, кого вівсом годувати (В. Дрозд);

Іч, який проханий! (І. Білик);

Тарас Бульба не втерпів, щоб не стати й не помилуватися ним [запорожцем]. – Ич, як поважно розкинувся! От так пишна фігура! – промовив він, зупиняючи коня (М. Садовський, пер. з тв. М. Гоголя).