кельма

КЕ́ЛЬМА, и, ж.

Те саме, що ке́льня.

– А що це таке “кельма”? – запитала Оксанка. – Принесу – побачиш. – А я знаю! – Вигукнула Галя. – Це те, чим цемент брати! (Ю. Мокрієв);

Місяць на сивій скелі – Наче бетону відро. Поблискує тьмяно на кельмі Липуче його серебро (Д. Павличко);

Кілька молодих жінок у спецівках, співаючи, штукатурили стіни. Дуже ловко накидаючи кельмою на стіну розчин, вони рівняли його довгастими дошками так ритмічно, плавно, у такт пісні, що ми задивилися (В. Нестайко).