кечуа

КЕ́ЧУА, невідм.

1. мн. Індіанський народ, який живе в Перу, Болівії, Еквадорі, частково в Чилі та Аргентині.

Лінгвісти встановили, що в мові племені кечуа, яка була офіційною в державі інків, налічується понад 1000 коренів священної мови давніх індусів – санскриту (з наук.-попул. літ.);

Коли на поч. XV ст. на кечуа із заходу напало одне із племен, інкам вдалося згуртувати для відсічі смертельної загрози майже всі кечуанські племена (з навч. літ.).

2. Мова цього народу, що належить до індіанських мов.

Нащадки мешканців імперії інків мають мову кечуа, що широко використовується і має державний статус у Перу й Болівії (з наук.-попул. літ.);

Перуанський чоло (метис) може бути іспанським монолінгвом, білінгвом або навіть погано володіти іспанською, послуговуючись кечуа, та в будь-якому разі він усвідомлює своє змішане походження, хоч індіанська сутність дещо переважає (із журн.).