клешня

КЛЕ́ШНЯ́, кле́шні́, рідше КЛІШНЯ́, і́, ж.

1. Нижня частина кінцівки рака та інших ракоподібних, пристосована для захоплення й тримання поживи.

То чудо, кум, а не раки: одного рака повна торба і клішня висить (Номис);

Помалу рухаючи великими і сильними передніми клешнями, краб дивився просто йому в очі (В. Собко);

Лобода поставив відро з раками просто перед нею, і, лише коли вона взяла верхнього, всі інші теж потяглися до цих ласощів, затріщали в умілих руках клешні та ракові шийки (О. Гончар);

Раки ворушили клешнями й лунко шелестіли (І. Білик);

Михводій перехилив чарчину, хукнув і заходився смоктати клешню (Ю. Логвин);

З п'яти пар ніжок краба особливо масивна передня, вона має міцні клішні, якими тварина добуває собі поживу та захищається від ворогів (з наук. літ.).

2. перен., зневажл., ірон. Рука або нога людини (звичайно велика, незграбна).

Ягельський простягав ноги, а Узуньян відпихав їх назад, підгинаючи їх своїми довжелезними клешнями (І. Багряний);

Тюха слухняно метнувся до хлопця, вихилився, щоб ухопити своїми чіпкими клешнями, але Сивоок в'юнко проринув у нього попід руками, .. а сам помчав до дверей (П. Загребельний);

Чіпкими клішнями-руками вже гладить [хан] коси... (Л. Костенко);

На сцені стояв знайомий мені горбун і стискав своїми клешнями мікрофон (Любко Дереш).