1. Словник української мови у 20 томах

клоака

КЛОА́КА, и, ж.

1. Підземний канал для відведення нечистот у місті; підземний стік.

У Римській імперії клоаки спочатку будували для зливання вод із місцевих боліт (з наук.-попул. літ.).

2. перен., зневажл. Про забруднене, запущене із санітарного погляду місце, приміщення і т. ін.

Ми [арештанти] ж тут живемо в клоаці (І. Франко);

На пiвдвору – клоака, криваве дизентерiйне багно (О. Гончар);

Туга убогості, руйнації дихала в тісних, завалених сміттям і кінським послідом провулках; пишний патриціанський фасад раптом змінився брудною клоакою (Р. Іваничук);

// Про аморальне, нікчемне, розпусне суспільне середовище.

Я відчуваю полегкість і якесь сумне задоволення від того, що рвуться мої останні зв'язки з цією клоакою дворушництва, страху, плазування й нечесного кар'єризму! (Б. Антоненко-Давидович).

3. анат. Вивідний отвір, спільний для кишківника й сечостатевих органів у птахів, плазунів, земноводних, деяких риб і ссавців.

Стінки клоаки вистелені багатошаровим епітелієм (з наук. літ.);

У хребетних тварин сечові та статеві протоки відкриваються в клоаку (з навч. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клоака — клоа́ка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. клоака — -и, ж. 1》 Підземний канал для відведення нечистот у місті; підземний стік. || Помийна яма, звалище. 2》 перен., ірон. Про забруднене, запущене із санітарного погляду місце, приміщення тощо. || зневажл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. клоака — Брудояма Словник чужослів Павло Штепа
  4. клоака — клоа́ка (лат. cloaca, від cluo – очищую, промиваю) 1. біол. Розширена кінцева частина задньої кишки у деяких риб, усіх земноводяних, плазунів, птахів та однопрохідних ссавців, в яку відкриваються статеві протоки й сечоводи. 2. тех. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. клоака — Кінцева частина стравоходу, у якій відкриваються сечоводи та статеві протоки; є у птахів та однопрохідних ссавців. Універсальний словник-енциклопедія
  6. клоака — КЛОА́КА, и, ж. 1. Підземний канал для відведення нечистот у місті; підземний стік; // Помийна яма, звалище. 2. перен., ірон. Про забруднене, запущене із санітарного погляду місце, приміщення тощо. Ми [арештанти] ж тут живемо в клоаці (Фр. Словник української мови в 11 томах