кліпати

КЛІ́ПАТИ, аю, аєш, недок.

1. Мимовільно швидко опускати та підіймати повіки; моргати (у 1 знач.).

Сніг так блищав, що Дмитрик не міг на нього дивитись і кліпав очима (М. Коцюбинський);

Дмитро Холод видимо нервував, бо очі його часто кліпали повіками (Г. Епік);

Черниш суворим поглядом, не кліпаючи, дивився в протилежну стіну і не чув Блаженка (О. Гончар);

Дівчата, ошелешені звісткою, принишклі, злякано кліпають віями, струшуючи росинки (Є. Доломан);

* Образно. Широке небо неначе кліпало тисячами блискучих очей (І. Нечуй-Левицький);

Жар з ватри кліпає оком, ватаг хропе, а під чорним покривалом рухливих тіней стогне Микола (М. Коцюбинський).

2. рідко. Те саме, що морга́ти 2.

Війтову одежину сховала мовчки у бочку і кліпала на Анничку, аби нічого про одежину Петрові не говорила (Марко Черемшина).

3. перен., розм. Світитися слабким мінливим світлом; блимати (у 1 знач.), мерехтіти.

В чорному небі кліпали зорі (М. Коцюбинський);

Кліпає каганець-бликун у вікні, мерехтять зірки над селом розсипаною чумацькою сіллю, та нікого нема (Є. Гуцало);

Небо ніби ворушилось, мов живе, миготіло й кліпало (В. Нестайко);

Каганець кліпав останніми зблисками полум'я (Д. Білий);

За нею сунув, кліпав фарами компактний позашляховик (Люко Дашвар).

◇ (1) Клі́пати (бли́мати) очи́ма:

а) (перед ким) почувати себе ніяково перед ким-небудь, відчувати сором, провину і т. ін. перед кимсь.

– Та й що ж оце, з-за нього [батька] нам перед людьми очима блимати? (Григорій Тютюнник);

Мені старому не годиться перед районним секретарем очима кліпати (В. Козаченко);

б) мовчати, нічого не розуміючи або не знаючи, що відповісти.

– Ну, Левонтію Кириловичу, ти очима не блимай, а пояснюй, як і що (О. Донченко);

Зміркувавши, що Юрко тільки кліпає очима, Луць пояснив йому справу (П. Козланюк).