княжіння

КНЯЖІ́ННЯ, я, с., іст.

1. Те саме, що кня́ження.

1471 р. прибув з Києва до Новгорода на княжіння князь Михайло Олелькович (І. Огієнко);

– Ні, княжіння вашого я не хочу, – відповів Федір (В. Малик);

Князь не належить сам собі, а передусім княжінню (І. Білик);

Як Володимир Великий своїм княжінням був зобов'язаний Добрині, так Ярослав зобов'язаний київським столом його синові Коснятину (з наук.-попул. літ.).

2. Територіальна частина князівства.

Великі князівства ділилися на менші княжіння, або князівські волості, центрами яких були менші міста (з навч. літ.).