командор
КОМАНДО́Р, а, ч.
1. У середньовічних духовних і лицарських орденах – найвище звання, а також особа, що мала це звання.
[Командор:] З банітами ставать до поєдинку не личить командорові (Леся Українка);
Головний інженер був подібний до статуї командора (Ю. Шовкопляс);
Двері номера рвучко відчинилися, і офіціант зайшов до номера без запрошення, зайшов важкою, кам'яною ходою. Так командор ішов до Дон-Жуана, так офіціант підійшов до Мечислава (М. Білкун).
2. заст. Керівник загону кораблів без чину адмірала.
Чин командора існував у 1707–1732 і в 1751–1827 роках у російському військовому флоті (з наук. літ.);
В обов'язки командора входило командування невеликими загонами кораблів, а також тимчасове заміщення контр-адмірала (з наук.-попул. літ.).
3. спорт. Керівник кінних, лижних, автомобільних і т. ін. змагань.
Командор перегонів може не допустити або зняти зі змагань автомобіль, безпека якого викликає сумнів (із журн.).
Значення в інших словниках
- командор — командо́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- командор — КОМАНДОР – КОМЕНДОР Командор, -а. За середньовіччя – одне з вищих звань у чернечо-лицарських орденах; один з вищих ступенів у масонських ложах; заст. Літературне слововживання
- командор — -а, ч. 1》 У середньовічних духовних і лицарських орденах – найвище звання, а також особа, що мала це звання. 2》 заст. Керівник загону кораблів, який не мав чину адмірала. 3》 спорт. Керівник кінних, лижних, автомобільних і т. ін. змагань. Великий тлумачний словник сучасної мови
- Командор — Командор (Великий командор) – у Середньовіччі – очільник лицарського ордена, у масонстві – вища посада у Командорстві і Верховній раді (Д.П.Ш.О.). Словник вільномулярських назв, термінів і знаків
- командор — командо́р (франц. commandeur) 1. За середньовіччя – одне з вищих звань у чернечо-лицарських орденах. 2. Один з вищих ступенів в ієрархії масонських лож (див. масонство). 3. В Росії у 18 – на початку 19 ст. Словник іншомовних слів Мельничука
- командор — У деяких рицарських орденах зверхник ордену і управитель адміністративно-військового округу у чернечо-рицарських державах. Універсальний словник-енциклопедія
- командор — Командо́р, -ра; -до́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- командор — КОМАНДО́Р, а, ч. 1. У середньовічних духовних і лицарських орденах — найвище звання, а також особа, що мала це звання. [Командор:] З банітами ставать до поєдинку не личить командорові (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах