кончина
КОНЧИ́НА, и, ж., уроч.
Те саме, що смерть 2.
– Люди добрі, – рече їм владика, – коли він [отець Іван] такий вам любий, то я не бороню йому стояти при престолові Божому й до кончини його віку (Марко Вовчок);
У поезіях Лесі [Українки] до самої кончини її стрічаємо ми фольклорні елементи (М. Рильський);
[Ярослав:] I ось тепер з кончиною Мстислава В моїх руках вся Руськая держава Знов зiбрана, єдина i мiцна (І. Кочерга);
Пригадується мені тиха кончина мого предка, що сталась улітку 1930 року під яблунею в садку (О. Довженко);
– Ще-бо не суджено вмерти тобі й досягнути кончини. – Голос такий від богів, що живуть споконвіку, почув я (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кончина — кончи́на іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- кончина — див. кінець; смерть Словник синонімів Вусика
- кончина — -и, ж., уроч. Смерть, сконання, скін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кончина — СМЕРТЬ (припинення життєдіяльності організму, закінчення життя), КІНЕ́ЦЬ, СКІН уроч., КОНЧИ́НА уроч., ГИ́БЕЛЬ, ПОГИ́БЕЛЬ, СКОНА́ННЯ, КРАЙ, МОГИ́ЛА розм., АМІ́НЬ розм., А́МБА розм., КАЮ́К розм., КАПУ́Т розм., РІШЕНЕ́ЦЬ рідко, СО́ДУХА (СО́ДУХИ мн.) розм. Словник синонімів української мови
- кончина — КОНЧИ́НА, и, ж., уроч. Смерть, сконання, скін. — Люди добрі,— рече їм владика,— коли він [отець Іван] такий вам любий, то я не бороню йому стояти при престолові божому й до кончини його віку (Вовчок, І, 1955, 9)... Словник української мови в 11 томах
- кончина — Кончина, -ни ж. 1) Край, конецъ. Я не бороню йому стояти при престолі Божому й до кончини його віку. МВ. І. 16. 2) Смерть. Ідіть, діти, кланяйтесь батькові, бо недалеко його кончина. ЗОЮР. II. 284. Словник української мови Грінченка