копошіння

КОПОШІ́ННЯ, я, с., розм.

Те саме, що копоши́тися.

Безнастанне копошіння так затягує людей, що вони бачаться мені бігунами .. Кожен біжить доти, поки під ним не розверзається безодня (Валерій Шевчук);

Часом його переймала відраза до сонного копошіння істоти, яка лаштує собі нору, бо хоче вижити, він кидав усе як стій і сідав до мольберта (Н. Околітенко);

Урбаністичне київське сонце пропікало байдужим вогнем, мовби насміхалося із нікчемного копошіння людського мурашника, розметаного під його недосяжним спопеляючим царством (С. Процюк).