кректати

КРЕКТА́ТИ, крекчу́, кре́кчеш, недок.

1. Видавати уривчасті горлові звуки під час фізичного напруження, з болю і т. ін.

Грицько .. ходить, мов сплутаний; усе крекче, мов що преважке підіймає (Ганна Барвінок);

Батько крекче та перекидається з боку на бік на призьбі (М. Коцюбинський);

Юхим .. виліз на піл і, крекчучи, ліг головою на кожух (В. Винниченко);

Не плаче воно [дитя]; здається, взялося за якусь надсильну роботу й аж крекче в напрузі (М. Стельмах);

// Видавати звук, схожий на відкритий “е”, виражаючи при цьому певні емоції.

Йосипенко тілько кректав та все знай носив грошики (Панас Мирний);

Пан писар .. голосно крекче на знак, що хоче .. читати (І. Франко);

Поліцай мовчки бере пляшку.., нюхає й задоволено крекче (Ю. Яновський);

Саксонці .. пили й плямкали од самого Києва, плямкали навіть уві сні, кректали від вдоволення (П. Загребельний).

2. Видавати уривчасті звуки (про качок, жаб і т. ін.).

В ставку голосно кректали жаби (М. Коцюбинський);

Кректало [в очереті] кілька черників та безугавно .. хрипіли лиски (Олесь Досвітній);

Вони [болотні кряки] .. з подвоєною бадьорістю кумкали та кректали, аж у вухах лящало (Ю. Логвин).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me