кудись

КУДИ́СЬ, присл.

1. У невизначеному напрямку; невідомо куди.

А дні тим часом йшли кудись, І круг тебе давно не стало Багато з того, що колись Жило, росло і розцвітало... (Я. Щоголів);

Життя кудись іде, хвилюється, як море (М. Рильський);

Дівчина зажуреними очима задумано дивилася кудись (А. Головко);

Він [вітер] розвіяв мені волосся, і воно тепер стирчало кудись убік, від чого тінь моєї голови скидалася на буряк з гичкою (Ю. Винничук);

// Байдуже куди, куди завгодно.

Приємно було .. підставляти лице під сонце і вітер і йти кудись без цілі (М. Коцюбинський);

І пішла [Гоца] кудись у порожнє місто (Любко Дереш).

2. У певне місце (не важливо в яке).

І запалить – не запалила [Синиця моря], А тільки слави наробила Та з сорому й сховалася кудись (Л. Глібов);

[Олекса:] А де ж се мати? [Мар'яна:] Вони незабаром вернуться – на часиночку пішли кудись (С. Васильченко);

Ти, я знаю, думаєш, що я говорю це для того, щоб тебе кудись тим перетягнути (В. Винниченко);

Вiн хотiв уже кудись бiгти, але задерчав телефон (Б. Антоненко-Давидович);

– Не женіть мене звідси в санвзвод .. Тут усі наші... А там вилікують і потім зашлють кудись... (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me