лагідненько

ЛАГІДНЕ́НЬКО.

Присл. до лагідне́нький.

А самі серпи побрали І постать займають. Та вдвох собі лагідненько, Любо розмовляють (Леся Українка);

Колись Андрій глянув на неї лагідненько – і вже розквітли з того в дівочому серці буйні надії (С. Васильченко);

А ігумен його лагідненько з пороху підводить: – Таж знаю, брате, знаю (Н. Королева);

Вона любить, коли з нею лагідненько (М. Сиротюк);

– Отче Якове, – лагідненько мовив отець-настоятель, – ходіть, спочинете трохи (Г. Пагутяк);

// у знач. пред., кому.

Просто собі любенько та лагідненько так (Остап Вишня);

І все – лагідненько, пристойно (М. Дашкієв).