ланити

ЛАНИ́ТИ, і́т, мн. (одн. лани́та, и, ж.), книжн., заст., поет.

Щоки.

Молодії Ланити, очі і уста [у Марії] Марніють зримо (Т. Шевченко);

[Убийбатько:] На твоїх ланитах, як говориться в таких випадках, палає рум'янець досади (І. Микитенко);

Побачила [княгиня Малка], як швидко повернувся князь Волот.., і зблідла, кровинки не видно було в її ланитах (Д. Міщенко);

Всі жони й діви та дівчата, всі стариці витичівські й не витичівські заголосили й запримовляли, рвучи на собі коси й роздираючи в кров ланити (І. Білик);

Звівся, зблідлий, напівмлосний, – слізьми зрошені ланити (М. Бажан, пер. з тв. Ш. Руставелі).