лукаво

ЛУКА́ВО.

Присл. до лука́вий 1–3.

Цілі пучки квіток полетіли під ноги співачці .. Та, кланяючись, брала і, лукаво дякуючи очима, нюхала (Панас Мирний);

[Кармелюк:] Ні, правдиві розбійники не ті, що в лісі, а ті, що в церкві в золотих ризах лукаво бога вихваляють (С. Васильченко);

Григорій сидів насупроти Ганни, що так лукаво ворушила бровою (І. Багряний);

– А що, – сміялася щаслива Мирося, лукаво зиркаючи на батька, – самі бачите, татку, що парубок одгадав загадку (О. Бердник);

Нарешті стрепенулася валіде і вперше за весь час глянула на Ібрагіма лукаво, справді по-жіночому (П. Загребельний).