1. Словник української мови у 20 томах

лютитися

ЛЮТИ́ТИСЯ, лючу́ся, люти́шся, недок.

1. Бути розлюченим, гнівним; дуже сердитися.

Був він дуже лютий, а навіть не міг сховати своєї лютості.., надто ж він лютився, спогадуючи ті уступи, де Ви впадаєте в насмішливий тон (Леся Українка);

Кожного вечора він ішов до школи. З ним ішла й дружина. А батьки лютились (Ю. Збанацький);

// Певним станом і діями виявляти свою розлюченість, гнів.

– Що ти, осліп, чи що? Не бачиш, що се Голуб? – лютиться Ястріб (І. Франко);

Яким Марчук орав у полі на ярину. Аж трісь! – зломився йому істик. Яким лютився і кляв усіма чортами (Н. Кобринська);

Петрюк з силою натягав намоклі у весняних водах чоботи, вони тріщали в пришвах, голова лютився і червонів (В. Бабляк);

// на кого – що. Сердитися.

Радість Данькова була така щира, чиста, .. що вона передалася й іншим присутнім, і навіть його супротивники, яких він щойно обіграв, не особливо лютилися на свою невдачу (О. Гончар).

2. перен. Бути надзвичайно сильним (про мороз, негоду і т. ін.).

Надворі лютилася завірюха так, що заслонювала всякий вид (О. Кобилянська).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лютитися — люти́тися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. лютитися — див. ЛЮТІТИ. Словник синонімів Караванського
  3. лютитися — див. сердитися Словник синонімів Вусика
  4. лютитися — лючуся, лютишся, недок. 1》 Бути розлюченим, гнівним; дуже сердитися. || Певним станом і діями виявляти свою розлюченість, гнів. || на кого – що. Сердитися. 2》 перен. Бути надзвичайно сильним (про мороз, негоду тощо). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. лютитися — БУШУВА́ТИ (про стихійні явища — діяти, виявлятися дуже бурхливо, з великою руйнівною силою), БУРХА́ТИ, ВИРУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИСЯ, БУЯ́ТИ рідше, БІСИ́ТИСЯ підсил., БІСНУВА́ТИСЯ підсил., ЛЮТУВА́ТИ підсил., ЛЮТУВА́ТИСЯ підсил. розм. Словник синонімів української мови
  6. лютитися — ЛЮТИ́ТИСЯ, лючу́ся, люти́шся, недок. 1. Бути розлюченим, гнівним; дуже сердитися. Був він дуже лютий, а навіть не міг сховати своєї лютості.., надто ж він лютився, спогадуючи ті уступи, де Ви впадаєте в насмішливий тон (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
  7. лютитися — Люти́тися, -чу́ся, -тишся гл. = лютувати. Магнат лютився. Мир. ХРВ. 92. Він лютиться, що я не радивсь його. Н. Вол. у. Словник української мови Грінченка