ляск

ЛЯСК¹, у, ч.

Те саме, що ля́скання.

Ні, ця тишина не тихіша за гуки, розриви й обвали, за ляск запопадний зеніток, за брязкіт осколків о брук (М. Бажан);

Залунав дворазовий різкий ляск. Се були два грімкі позаушники (І. Франко);

– Канчуком було лясну – до самого краю мій ляск досягає! (Панас Мирний);

Корови з поля йдуть додому, їх підганяє чередник, – ляск батога і владний крик (В. Сосюра);

* У порівн. Це був удар по губах, не міцний, але глибоко образливий, і Степан відчув його, як ляск батога по голому тілу (В. Підмогильний).

◇ (1) Аж ляск іде́ / пішо́в <�Аж ля́ски йду́ть / пішли́> – чути голосні звуки від ударів; відлунюють звуки від ударів.

Хлоп сорочку зняв з хлопчини, Прив'язав його до бука Та й ременем б'є по плечах, Аж довкола ляск іде (І. Франко);

– Дуже ти на всьому тямишся, а борщу людського не вдаси спартолити... – Ой, мені людоньки! – сплеснула Мотря долонями, що аж ляски пішли. – Дивись! (У. Самчук).

ЛЯСК², у, ч.

Те саме, що ляща́ння.

Голосний солов'їний ляск змішувавсь докупи з щебетанням дрібного птаства (І. Нечуй-Левицький).