ля-ля-ля

ЛЯ-ЛЯ-ЛЯ́, виг.

1. Звуконаслідування, що вживається для відтворення мелодії.

– А що мені личить? – Ковпак блазня. Паяца. Арлекіна! – виривалось у неї майже щиро. Вона тратилась. – Ля-ля-ля! – втручався Михайло. Чи не час нам вставати (У. Самчук).

2. зневажл. Про зайву, беззмістовну балаканину.

Зберуться [подруги] і чухають язики – ля-ля-ля та ля-ля-ля. До такого договоряться, аж на голову налазить (А. Кокотюха).