лібертин

ЛІБЕРТИ́Н, а, ч.

1. іст. У Стародавньому Римі – вільновідпущеник або раб, що викупив себе з рабства.

Формально лібертин здобував правове становище та ім'я свого хазяїна, але фактично він був обмежений у правах, перебуваючи під патронатом (заступництвом) колишнього хазяїна (з наук. літ.).

2. іст. У європейських країнах за часів феодалізму – звільнений від феодальної залежності селянин.

Значну частину підданих угорського короля на Закарпатті становили лібертини, які донедавна були вільними, а тепер залучалися до панщини, але поступово переводилися на натуральний оброк (з наук. літ.);

Рід Волошинів походив із села Великі Лучки і належав до лібертинів – вільних селян (з навч. літ.).

3. іст. У Франції у ХVІІ–ХVІІІ ст. – прихильник, прибічник ідеології лібертинізму.

Дон Жуан у творах Мольєра – вільнодумець, свідомий насильник, егоїст і цинік – типовий для Франції ХVІІ ст. лібертин, що стирає межу між свободою думки й свободою інстинкту, маскуючи їх інтелектуальністю (із журн.).

4. заст. Вільнодумець; ліберал (у 2 знач.).

Е. Золя звинувачували в тому, що він лібертин і масон, що він служить світовій єврейській змові, створеній на погибель Франції (з наук. літ.).

5. заст. Розпусник.

Переробка Шимона Нєджєльського йшла на сцені у двох варіантах “Дон Жуан, або Кам'яний гість” або ж “Покараний лібертин” (з наук. літ.);

Перші три комедії Конгріва, написані в барочно-класицистичній манері оповіді, уже містять деякі рокайльні риси: “кохання на мить”; еротизм; особливий тип героя – лібертин (джигун і розпусник); скандальність поведінки; презирство до шлюбу (з наук. літ.).