множник
МНО́ЖНИК, а, ч.
Число, на яке множиться інше число.
Множення на ціле число є дія, з допомогою якої одне число (множене) повторюється доданком стільки разів, скільки одиниць у другому числі (множнику) (з навч. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- множник — мно́жник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- множник — -а, ч. Число, на яке множиться інше число. Великий тлумачний словник сучасної мови
- множник — Кожний з членів а, b, що утворюють добуток a∙b (див. множення); у добутках, які включають змінну, як-от: 3x, м. при змінній x називається співмножником. Універсальний словник-енциклопедія
- множник — Мно́жник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- множник — МНО́ЖНИК, а, ч. Число, на яке множиться інше число. Множення на ціле число є дія, з допомогою якої одне число (множене) повторюється доданком стільки разів, скільки одиниць у другому числі (множнику) (Алг., І, 1956, 32). Словник української мови в 11 томах