1. Словник української мови у 20 томах

муркотіння

МУРКОТІ́ННЯ, я, с.

Дія за знач. муркоті́ти.

Чути котяче муркотіння. [Джимі (голубить кицьку): ] Ну, ну... співай, співай (І. Кочерга);

Я вбігла на сходи під муркотіння нашого добродушного двірника (Ірина Вільде).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. муркотіння — муркоті́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. муркотіння — -я, с. Дія за знач. муркотіти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. муркотіння — МУРКОТА́ННЯ (МУРКОТІ́ННЯ), МУРЧА́ННЯ, МУ́РКАННЯ, ВОРКОТА́ННЯ (ВОРКОТІ́ННЯ), ВУРКОТА́ННЯ (ВУРКОТІ́ННЯ), ВУ́РКІТ, ВОРКО́ТА розм., МУРМОТА́ННЯ (МУРМОТІ́ННЯ) розм. — Пор. 1. муркота́ти. Словник синонімів української мови
  4. муркотіння — МУРКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. муркоті́ти. Чути котяче муркотіння. [Джимі (голубить кицьку): ] Ну, ну… співай, співай (Коч., II, 1956, 166); Я вбігла на сходи під муркотіння нашого добродушного двірника (Вільде, Пов. і опов., 1949, ЗО). Словник української мови в 11 томах