1. Словник української мови у 20 томах

набучавілий

НАБУЧА́ВІЛИЙ, а, е, діал.

Дієпр. акт. до набуча́віти.

Але як перебратися через Дніпро? Крига була крихка, набучавіла водою (із журн.);

// у знач. прикм.

З поля тягло весняним вітерцем і духом набучавілої ріллі (П. Панч);

Низько занурювалися у воду набучавілі колоди (З. Тулуб).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. набучавілий — набуча́вілий дієприкметник діал. Орфографічний словник української мови
  2. набучавілий — -а, -е, діал. Дієприкм. акт. мин. ч. до набучавіти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. набучавілий — НАБУ́ХЛИЙ (збільшений в об'ємі внаслідок насичення вологою), НАБРЯ́КЛИЙ, РОЗБУ́ХЛИЙ підсил., НАБУБНЯ́ВІЛИЙ розм., НАБУЧА́ВІЛИЙ розм. Сніг розтав, дерева гуділи чорні, з набухлими бруньками (О. Донченко); Він відчинив важкі набряклі двері (С. Словник синонімів української мови
  4. набучавілий — НАБУЧА́ВІЛИЙ, а, е, діал. Дієпр. акт. мин. ч. до набуча́віти. З поля тягло весняним вітерцем і духом набучавілої ріллі (Панч, Синів.., 1959, 67); Низько занурювалися у воду набучавілі колоди (Тулуб, Людолови, І, 1957, 230). Словник української мови в 11 томах