навприсідки

НАВПРИ́СІДКИ, НАВПРИ́СЯДКИ, НАПРИ́СІДКИ, НАПРИ́СЯДКИ, присл., перев. з дієсл. піти, пуститися, вдарити і т. ін.

Присівши, викидати то одну, то другу ногу (у танці).

І знову ліри заревли, І знов дівчата, мов сороки, А парубки, узявшись в боки, Навприсідки пішли (Т. Шевченко);

Суддя виробляв дрібушки, – Тарас йшов ще дрібніше. Його ноги й руки тремтіли, як лист на дереві. Суддя пускавсь навприсідки (І. Нечуй-Левицький);

Біля столу Максим хвацько вдарив навприсядки (М. Стельмах);

В молодості він на коні, а настане час, прощається з товариством, три дні п'є-гуляє в Києві на Подолі, а потім аж до Межигір'я навприсядки штаньми вулицю мете (О. Гончар);

* Образно. Кортіло утнути ще щось таке, від чого б засміялись і пішли навприсядки далекі хати, і густий бір, і вітер, і навіть низьке, похмуре небо (Б. Антоненко-Давидович);

Широкий шлях. На ньому садить вихор навприсядки курного гопака (П. Мовчан).

Іти́ (пуска́тися) / піти́ (пусти́тися) в та́не́ць (в тано́к, в тано́чок, до та́нцю, навпри́сядки і т. ін.) див. іти́.

◇ (1) Че́рез доро́гу (че́рез ву́лицю, че́рез тин) навпри́сядки, зі сл. ро́дич, рідня́ і т. ін., ірон. – дуже далекий або зовсім ніякий.

– Погукали й мене на весілля, спасибі. Хоч я їм і родичка яка: навприсядки через дорогу (О. Ковінька);

– А звати мене Микола Єгипта, хоч з єгиптянами я родич такий .. через вулицю навприсядки! (О. Гончар);

– Ну ж і рідня ми з Вами – через тин навприсядки (В. Земляк).