наглядач

НАГЛЯ́ДА́Ч, нагля́дача́, ч.

1. Службовець, в обов'язки якого входить нагляд, спостереження за ким-, чим-небудь.

Його батько, наглядач маяка, з дитинства ні в чому не перешкоджав своєму сину (Д. Ткач);

Посередині ходить наглядач з жмутами таволги та безжалісно ляскає хворого чи знесиленого [невільника] (З. Тулуб);

Після сніданку знову зайшов наглядач, скомандував хлопцям іти на прогулянку (А. Дімаров);

Полковник постійно вимагав у наглядачів принести ручку, папір і чорнило (В. Шкляр);

Сержант, що всі п'ятнадцять діб був наглядачем для арештованого, дав Іванові свій – майже новий – армійський одяг (М. Матіос);

* Образно. Всі меблі стояли на призначених їм місцях, додержуючи принципу симетрії, а буфет здавався зверхнім наглядачем ладу (В. Підмогильний).

2. тільки нагля́дач. Особа, яка таємно стежить за ким-, чим-небудь, висліджує когось.

– Я знаю, що писар .. якийсь пройдисвіт і для мене навіть ворожий, бо заздріває [вбачає] в мені свого критика й наглядача (І. Нечуй-Левицький);

Щербина був наглядачем у якогось панка під Білою Церквою (В. Чемерис);

* Образно. Не дивися на місяць весною. Ясний місяць наглядач цікавий. Ясний місяць підслухач лукавий (Леся Українка).

(1) Поліце́йський нагля́да́ч – у дореволюційній Росії – чиновник міської і розшукної поліції.

Поліцейський наглядач за справу благонадійності здере двадцять карбованців (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me