накарячки

НАКАРЯ́ЧКИ, НАКАРА́ЧКИ, НАВКАРА́ЧКИ, присл., з дієсл. поповзти, вилізти і т. ін.

1. На долонях рук і на колінах.

Не озираючись, він накарячки поповз у кущі (О. Донченко);

Примружившись, Яків навкарачки виліз з канави (Ю. Збанацький);

Я підбіг до канапки, з гуркотом одсунув її геть і поліз накарачки до стінки (Б. Антоненко-Давидович);

* Образно. Лихо до нас біжить бігом, а від нас навкарачки лізе (прислів'я);

// з дієсл. підвестися, стати і т. ін. На долоні рук і на коліна одночасно.

Остап ледве підвівся, ставши навкарачки (Ф. Бурлака);

Гаряча суха хвиля газів забила Чернишеві дихання, кинула геть, і він незчувся сам, як опинився в траншеї, приглушений ударом, поставлений майже навкарачки (О. Гончар).

2. Зігнувши коліна, навколішки.

Тоді він [Потап] раптом присів накарячки, наблизив до баби своє лице (М. Коцюбинський);

Він знову сідав накарачки і з обважнілою головою водив язиком по губах, що запеклися й щеміли (В. Підмогильний);

В сінцях зашаруділа Копачиха. Саша присів накарачки і взяв мотуза. Копачиха не знайшла в сінцях самовара й одчинила ціпком двері (Б. Антоненко-Давидович).