наметіль
НАМЕТІ́ЛЬ, і, ж., розм.
Те, що наметене вітром.
Роман оглянувся, зійшов на обочину дороги: на нього, вибиваючи поперед себе снігову наметіль, летіла пара добрих коней (М. Стельмах);
Ішов [Оксен] з галявини, намагаючись ступати по своєму ж сліду, бо йому жаль було топтати оцю .. чисту снігову наметіль, що цнотливо біліла довкола ялинки (А. Дімаров).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me