напорюватися

НАПО́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., НАПОРО́ТИСЯ, порю́ся, по́решся, док., розм.

1. Наскакуючи, натикаючись на що-небудь гостре, ушкоджувати, ранити собі щось.

За кілька кроків з-під моїх ніг виповзає вузенька стежечка, і я напорююсь грудьми просто на якийсь колючий кущ (П. Колесник);

Добре хоч кінь ні на що не напоровся (Г. Хоткевич);

Ксенька напоролась ногою на залізні граблі (М. Коцюбинський).

2. Несподівано наштовхуватися, натикатися на що-небудь (перев. на якусь перешкоду).

– Айсберги навколо, не напоротись би (О. Довженко);

Чи, може, він з напасником боровся? А чи на камінь човен напоровся? (Л. Костенко).

3. перен. Несподівано зустрічатися з ким-, чим-небудь, перев. небажаним, натрапляти на когось, щось.

На подвір'ї Муха напоровся на Нестора (К. Гордієнко);

Вони йшли цілу ніч, а на світанку напоролися на засаду (П. Кочура);

Тепер треба лише подбати, щоб не напоротися на поліцаїв чи німців (А. Дімаров).

(1) Напоро́тися на неприє́мність (на біду́) – зазнати неприємності, біди і т. ін.

Такий монстр знає, де проходять лінії основних родинних зв'язків (щоб, борони Боже, не напоротися на неприємність), знає, у кого коли ювілей (з газ.).