напівтон

НАПІВТО́Н, у, ч.

1. муз. Одиниця виміру музичних інтервалів – найменша відстань між звуками за висотою.

2. Перехід від світлого, яскравого кольору, тону до темного.

Навряд чи хто міг перебалакати його [Христофора Ничипоровича] про буйноцвіття фарб, тонів і напівтонів пейзажу – сонячної музики (Б. Харчук);

Повною мірою розкрився в “Івані Грозному” великий живописний талант І. Репіна. Складна градація тонів і напівтонів напружують колорит до драматичного звучання (з наук.-попул. літ.).

3. перен. Не чітко, не яскраво виражені вияв, особливість, спрямованість і т. ін. чого-небудь.

Однією з найсуттєвіших рис поетичної індивідуальності Грабовського вважав Франко глибокий ліризм, який виявляється у напівтонах (з наук. літ.);

Треба, щоб висловлювання були якомога категоричнішими, бо натовп не визнає ніяких напівтонів, ніякої двозначності (з наук.-попул. літ.).