нарядник
НАРЯ́ДНИК, а, ч.
Особа, яка дає, визначає, наряджає, роботу кому-небудь.
Там [на півночі] були суворі нарядники, бригадири-горлодери, не дай боже було запізнитися – зоставався голодний на весь день. А то ще й побитий (В. Биков);
Цеховий комітет вирішує питання кращої організації праці майстрів, про звільнення від непотрібної роботи нормувальників і нарядників цеху (з газ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- нарядник — наря́дник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- нарядник — -а, ч. Особа, яка наряджає, визначає роботу кому-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- нарядник — НАРЯ́ДНИК, а, ч. Особа, яка наряджає, визначає роботу кому-небудь. Товпилися колгоспники, призначені нарядником на возовицю сіна (Шол., Підн. цілина, перекл. за ред. Словник української мови в 11 томах