насад

НАСА́Д, а, ч.

1. Основа, на якій тримається ящик воза.

Повозку вашу щось підняло трохи спереду й незабаром наче в рів спустило, колеса стукнулись, насад затріщав (Панас Мирний);

Попереду, впираючись рогами аж у насад воза, повагом виступав баран з рогами, закрученими в кілька кілець (В. Козаченко).

2. діал. Перекладина між копилами, якою укріплюються полозки в санях.

Загнуті полози – характерна ознака українських саней. Насадів могло бути двоє і більше, залежно від кількості копилів (з наук.-попул. літ.);

На насади саней закріплювали грубші кінці двох-п'яти стовбурів, тонші – волочилися по снігу (із журн.).

3. заст. Плоскодонне судно з високо набитими бортами.

– Вітрило-вітре мій єдиний, Легкий, крилатий господин!. На морі Гойдай насади-кораблі! (Т. Шевченко);

Вони [Ізяслав та Ростислав] сіли на мідний облавок і під тихий плюскіт весел, якими гребці тримали насад проти течії, повели мову про те, що їх поєднало (П. Загребельний).