научка
НА́УЧКА, и, ж., заст.
Що-небудь повчальне, те, з чого можна зробити висновок на майбутнє; урок.
– Пан уже тепер має таку научку, що її не легко забуде (І. Франко);
Їй аж до божевілля бажалося тепер дати Лаговському добру научку: бажалося зробити так, щоб він упав перед нею на коліна і .. слізно благав у неї кохання (А. Кримський);
– Благаю вас іменем святого Бога дати йому добру научку, щоб він більше такого не творив (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- научка — Нау́чка. Наука, те, що дає життєвий досвід. ● Тямити научку — закарбувати, врахувати попередній (прикрий) досвід, помилки. — Отже ми рішили, - зачав він знов, не підводячи очий, — що все, що ми тепер пережили, належить вже до істориї. Українська літературна мова на Буковині