начеркувати

НАЧЕ́РКУВАТИ, ую, уєш, недок., НАЧЕРКА́ТИ, а́ю, а́єш, НАЧЕРКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., що і без дод., розм.

1. Швидко, поспіхом, абияк писати що-небудь.

От брат його, Чванько, слабкий уже на се! Що начеркав, то так в друкарню і несе! (П. Гулак-Артемовський);

Взяв перо, трошки подумав, та й начеркав (О. Стороженко);

– Нашукала я собі знов писаку, начеркав він мені прошеннє (А. Кримський);

// Описувати що-небудь (перев. у загальних рисах).

Вирвававши з блокнота аркушик, став Микола Степанович нервовою від хвилювання рукою начеркувати коротенькі замітки для свого виступу (Б. Антоненко-Давидович);

Шевченко начеркнув образи чиновництва, панства, солдатчини, москалів, українців, дівчат (М. Драгоманов);

Не люблю описів, не маю часу; тільки кожне пережиття кристалить у душі щось, що я хоч кількома словами наче приневолена начеркнути (І. Кравченко).

2. Черкаючи, проводити які-небудь лінії.

З окликом тривоги піднявся старець із подушок, на яких сидів. З-під кожуха висунулася жовта кістлява рука і тричі начеркнула у повітрі знак хреста (Юліан Опільський).